Як спрямувати дитину на вихід з конфлікту

Як спрямувати дитину на вихід з конфлікту

Як спрямувати дитину на вихід з конфлікту
Створіть умови для співробітництва. Покажіть дітям, як необхідно співробітничати та поважати інших людей, демонструючи їм свій власний підхід. Попросіть дітей допомогти при розв’язанні (їх) конфлікту й виразіть свою впевненість в успіху їх спільної праці. Дуже важливо, щоб діти підходили до врегулювання конфлікту з позитивного боку та повірили, що вони можуть разом працювати над його вирішенням.

Допоможіть дітям справитися з емоціями. Щоб залишатися спокійними в конфліктній ситуації, дітям можуть знадобитись ваша підтримка й допомога – особливо, якщо вони знаходяться на перехресному вогні звинувачень один одного. Якщо вони налякані, вони можуть розтривожитись і також будуть потребувати додаткової підтримки, щоби зберегти свій спокій. У конфліктах, які є особливо розпаленими, дітям може знадобитися час побути окремо один від одного, щоб заспокоїтись, перш ніж продовжити урегулювання конфлікту. Виділений вами час на відновлення спокою допоможе дітям перебороти бажання реагувати агресивно або буде сприяти виходу із ситуації, що склалась.

Допоможіть розвинути емпатію та повагу до інших. Навчіть дітей чути та розуміти потреби та проблеми іншої людини. Підкажіть їм, як краще ставити запитання, щоб вияснити для себе, чому хтось проявляє певне наполегливе бажання чогось та прагне неодмінно здійснити його. Хай ваша дитина постарається поставити себе на місце іншої та зрозуміти, яке значення може мати реалізація цього бажання для цієї дитини. Емпатія (осмислене співпереживання) є однією з найважливіших основ для вирішення конфліктів і побудови позитивних стосунків.

Практикуйте навички спілкування. Ефективне вирішення конфліктів завжди спирається на комунікацію. Звісно, коли ви перебуваєте під пресингом конфліктної ситуації, вербальна взаємодія може стати насправді важкою. Тому, щоб навчити дитину висловлюватись чітко, ясно та шанобливо, потрібна хороша практика. Ви можете допомогти їй попрактикуватись у тому, як розпочинати розмову, щоб ініціювати врегулювання конфлікту, наприклад: «Якщо ми поговоримо про це, я впевнений, ми зможемо розібратись». Також дуже корисно навчити дитину впевнено висловлювати свої бажання та побоювання, наприклад: «Я хочу, щоб ти спочатку спитав мене, перш ніж узяти якусь з моїх речей».

Заохочуйте творчі рішення. У конфліктах люди зазвичай притримуються якоїсь певної позиції й не бачать інших варіантів. Ось чому при обмірковуванні можливих рішень так важливо мислити творчо. Ви можете використовувати при цьому правило проведення «мозкового штурму», яке полягає в тому, що ніхто не має права засумніватись в ефективності запропонованої ідеї. Це правило спеціально призначене для того, щоб допомогти отримати творчий погляд на ситуацію. Якщо це необхідно, спрямовуйте дітей на головну суть проблеми, але оцінку їх придуманих і висловлених ідей залиште на потім. Хай вони вільно та безперешкодно придумують будь-які нестандартні ідеї. Дорослі можуть підключитись і допомогти розробляти альтернативні рішення, якщо це буде сприяти творчому підходу дітей до вирішення проблеми.

Коли треба припинити конфлікт і втрутитись. Деякі конфлікти занадто сильні, щоб діти змогли подолати їх самостійно. Іноді вони не готові владнати конфлікт, який загострюється все більше й більше. Якщо дитячі конфлікти стають дуже інтенсивними або призводять до фізичної агресії, то важливо, щоб у цю ситуацію втрутились дорослі. Коли двостороннє рішення неможливе, ви можете допомогти дитині обміркувати інші варіанти, доступні для неї, й потім разом вибрати найкращий з них. Агресивна поведінка дітей і підлітків

Агресивна поведінка дітей і підлітків
Із проявами агресії та насильства ми зустрічаємось удома, у школі, на вулиці. На жаль, вони стали частиною нашого повсякденного життя. Усе частіше й частіше ми відчуваємо себе безпорадними, почувши із засобів масової інформації про прояви різного роду жорстокості.

Під агресією мається на увазі будь-яка навмисна дія у фізичній або словесній формі, спрямована на спричинення шкоди, утрати та болю іншим людям або собі самому. Насильство, у свою чергу,   це агресія, спрямована на інших людей.

У дітей, як і в дорослих, розрізняють вербальну й невербальну агресію.

Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість по відношенню до дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в іншої людини неприємні емоції.

Формами невербальної агресії є фізична й нефізична. Агресія фізична   це безпосереднє спричинення болю іншим людям, що більше притаманна хлопчикам, має два варіанти. Перший   це псування оточуючих предметів, а другий   це спричинення болю за допомогою фізичного нападу (різного роду удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, паплюження, удари різними предметами тощо).

Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, таким чином переносячи свою агресію з того, хто її викликав, на іншого, причому, як правило, того, хто несе в собі меншу загрозу для дитини або викликає менший інтерес.

Агресія з перенесенням, як другий тип фізичної агресії, виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина здатна припустити, що за свої агресивні дії по відношенню до дорослого її покарають. Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на людей більш слабких – молодших братів і сестер або товаришів.

Агресія нефізична виникає, як правило, у дітей дошкільного віку. Це передражнювання, пики та гримаси, демонстрація язика, різного роду жести з метою подражнити іншу людину.

Причини виникнення агресивної поведінки

У даний час агресивна поведінка в дітей і підлітків зустрічається все частіше й частіше. Така тенденція має досить багато причин. Шукати їх слід у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та наростаючих вимогах, що пред'являються до дітей і молодих людей, також варто враховувати і природжені схильності до насильства.

Ряд учених указують на чотири причини агресії:
агресія як інстинкт, що виникла у процесі еволюції та служить людині для збереження виду. Це природна агресія, необхідна в боротьбі за виживання. Такої думки дотримувалися Зігмунд Фрейд і Конрад Лоренц;
агресія як реакція на фрустрацію, тобто стан, який характеризується хвилюванням, пригніченістю й є наслідком неможливості виконати намічену раніше мету або реалізувати важливу потребу. Іноді такий стан може призвести до невротичних розладів;
агресія як звичка народжується з інтенсивних неприємностей, що часто повторюються, переживань, фрустрації, які супроводжуються сплеском негативних емоцій. Фіксації агресії при цьому у значній мірі сприяє взаємний уплив один на одного членів неформальних груп, темперамент людини та відсутність у неї толерантності;
агресія як придбане бажання проявляється в емоційній реакції гніву. Ступені прояву гніву дуже різноманітні – від обурення та незадоволеності до злості.
Сьогодні більшість дослідників агресивної поведінки доходять висновку, що така поведінка так само вивчається, як і багато інших видів поведінки людини, та, відповідно, завжди можна знайти причину агресії. Як правило, в її основі лежать незадоволені потреби дитини, такі як відсутність похвали, відчуття причетності до групи, відчуття своєї цінності та значущості.

Виникненню агресивної поведінки сприяють: пережитий досвід якої-небудь форми насильства (фізичного, психологічного, сексуального тощо; відчуття безпорадності, приниження, злості або відчаю, небезпеки, самотності, що наростає; схильність до девіації, залежності, протиправної поведінки).

Основна риса агресивних дітей – це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її викликали.

Агресивність дітей і підлітків може проявлятись у різних формах: це фізична агресивність; словесна агресивність, сварки, прокляття; надмірний критицизм; агресивність, що виражається криком; тупання ногами; ляскання дверима; псування чужої власності; надмірна дратівливість, що проявляється запальністю й так далі.

Одним із чинників, що сприяють виникненню агресивної поведінки, є марне витрачання часу. На жаль, перегляд телевізора сьогодні – найпоширеніший спосіб заповнення вільного часу в дітей і підлітків, але саме телебачення має серйозний уплив на формування агресивної поведінки.

Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують у інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи переносяться дітьми в їх власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей і підлітків: вони сприяють бажанню наслідувати побачену раніше модель поведінки, а також підвищують рівень тривожності, який є причиною агресивних реакцій.

Сцени насильства, що показуються по телебаченню, викликають такі негативні зміни в особистості дитини:
сприяють формуванню агресивної поведінки та підвищують рівень агресії по відношенню до однолітків;
провокують агресивні фантазії;
притупляють нормальну емоційну реакцію на агресію та ведуть до переконання, що агресія є поширеним і соціально припустимим явищем;
руйнують сприйняття справжньої ролі насильства в суспільстві та сприяють формуванню відчуття загрози з боку зовнішнього світу;
заохочують дітей придумувати нові форми агресивної поведінки, які не були показані на екрані.
Для молодого глядача практично всі телепередачі мають освітній характер, під упливом телебачення в його свідомості формуються певна картина світу й інколи спотворений образ людини. Численні дослідження показали, що систематичний перегляд сцен насильства на екрані має величезний негативний уплив на подальшу поведінку молодих людей.

Викликає тривогу й дія на психіку дитини комп'ютерних ігор, оскільки більшість із них наповнена агресією, насильством і руйнуваннями. Найбільш небезпечними прийнято вважати ті ігри, в яких гравець повинен боротися з різного роду страшними істотами, вести віртуальні військові дії й таке інше.

Сім'я

Прослідити причини виникнення агресії можна також і в сучасній сім'ї. Атмосфера, що панує в домі, має величезний уплив на розвиток дитини. Якщо атмосфера вдома наповнена дружелюбністю, взаємною любов'ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім'ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Дитина, яка росте в домі, повному сварок і скандалів, через якийсь час і сама починає проявляти агресивну поведінку.

Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім'ї (бабусь і дідусів) у відношенні до певної моделі виховання. Відсутність єдиного цілісного підходу ускладнює формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості й агресивності.

На агресію впливають і суворі форми покарання за неправильну поведінку. На жаль, частіше за все суворе виховання зовсім не зменшує кількість агресивних учинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх у певних ситуаціях проявляти войовничу, непримиренну позицію по відношенню до оточуючих.

Коли батьки відштовхують своїх малюків, це теж є важливою причиною бунтарської поведінки дітей. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особи та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії.

Особливу роль також відіграє стиль виховання, якому притаманні ігнорування, нехтування, коли батьки майже зовсім не цікавиться дитиною, її досягненнями у школі, захопленнями, компанією, планами або амбіціями, не проявляють до неї любові, але при цьому дають максимум свободи.

Школа

Часто місцем виникнення агресивних реакцій є школа. Дитина, потрапляючи у шкільне середовище, піддається дії певних норм, що регулюють поведінку учнів. Вона повинна привести себе у відповідність із поставленими перед нею новими вимогами та завданнями, установити контакти не тільки з однолітками, а й з учителями та іншими працівниками школи.

У класі можуть виникати ситуації, що мають негативний уплив на формування навичок правильної взаємодії в колективі. Наприклад, до наростання конфлікту, неприязні, ворожості, а згодом і появи агресивної поведінки можуть призвести неодноразові скарги дітей на одного з однокласників, що виказуються вчителю. У цілому, наявність класів із великою кількістю учнів сама по собі сприяє виникненню агресії, тому що в такому разі легше залишитися непоміченим і уникнути відповідальності за неправильну поведінку.

Іншою причиною агресії є неуспішність. Учень, який одержує погані оцінки, якого постійно лають і критикують, починає демонструвати небажану поведінку, що посилюється все більше. Використовуючи різні захисні механізми, він стає агресивним по відношенню до тих дітей, яких хвалять, тому у формуванні правильних відносин між учнями й дорослими дуже важлива роль учителя. Завданням виховання ж не є пригнічення всіляких проявів агресії дитини, а спрямування дітей з антисоціального у просоціальне русло і замість примітивних поведінкових форм допомогти їм виробити такі форми прояву негативних емоцій, які приймаються та допускаються суспільством.

Як навчити дітей справлятися із глузуванням

Як навчити дітей справлятися із глузуванням
Глузування, кпини, обзивання – один з найбільш неприємних аспектів дорослішання, але істина полягає в тому, що деякі діти отримують образ, насміхань на свою адресу значно більше, ніж повинні були би. Звісно, ми кажемо їм «не звертати уваги» на все це й «не приймати всерйоз», але є діти, які просто не можуть цього зробити. Словесні знущання вражають їх дуже боляче! Хоча ми не можемо заборонити чужим дітям казати неприємні слова на адресу наших власних дітей, але ми у змозі вжити певні заходи, щоби знизити ймовірність того, що наші сини й доньки стануть мішенню для насмішок і словесних образ.

Найкращий спосіб – це навчити дітей реагувати на глузування таким чином, щоб відбити в задираки все бажання знову дражнити їх. При такій великій кількості підлих і злих дітей, які, здається, отримують задоволення від знущань над своїми так званими друзями, стратегії гідних відповідей і реакцій на образи та глузування можуть стати невід'ємною частиною арсеналу навичок спілкування кожної дитини.

У цій статті пропонуються деякі з найбільш ефективних стратегій дотепних і гідних реакцій на глузування й обзивання. При цьому завдання батьків полягає в тому, щоби поділитись ними з дитиною та дозволити їй вибрати найбільш комфортну для себе. Пам'ятайте: те, що допомагає одній дитині, може не допомогти іншій. Коли дитина вибере певну стратегію реакції, необхідно навчити її грамотно й ефективно доносити її до свого опонента. Нарешті, допоможіть дитині практикувати свою реакцію знову і знову, доки вона не навчиться використовувати її в реальній ситуації.

Виберіть стратегію реакції на образи та видаляйте жало з насмішок

Напевно, вашу дитину дражнять інші діти – це життєвий факт і велика частина періоду дорослішання. Деякі діти справляються з насмішками дуже добре, і ваша дитина теж так може. Перегляньте ці стратегії разом і виберіть ту, яка найбільше сподобається вашій дитині. Потім репетируйте її реакцію доти, доки вона не зможе продемонструвати її самостійно. Ось кілька улюблених дитячих варіантів.
Ставте глузування під питання. «Чому ти так кажеш?», «Чому ти кажеш, що я тупий або товстий, і цим ображаєш мене?»
Надішліть своєму кривдникові переконливе послання «я хочу». «Я хочу, щоб ти залишив мене у спокої» або «Я хочу, щоб ти перестав дражнити мене». Хитрість полягає в тому, щоб висловити це твердим упевненим голосом, не мимрить, щоби слова не прозвучали, мов якесь ниття.
Перетворіть образу на комплімент. «Спасибі тобі величезне!», «Як добре, що ти це помітив», «Спасибі за комплімент».
Погоджуйтесь. «Ти маєш рацію», «Це правда, на сто відсотків!», «Ти переміг!», «Люди часто помічають за мною подібне».
Кажіть «Ну і що?» Або «Яка різниця». «Ну і що?.. Кому яке діло?», «І що далі?.. Що ти хочеш цим сказати?»
Демонструйте хороші манери. Кажіть «Спасибі». «Дякую за коментар», «Я ціную твою думку». Кажіть так, щоб це звучало щиро, а потім розвертайтесь та йдіть звідти.
Використовуйте сарказм. «Неначе мені не все одно?!», «Ой, не сміши мене!», «О, це просто чудово». Зовнішній вигляд і вираз обличчя повинні відповідати ситуації, тобто закочуйте очі та йдіть геть. Це, як правило, допомагає старшим дітям, які розуміють і тонко відчувають сарказм.
Ігноруйте глузування. Йдіть, не звертаючи уваги на насмішника, уявіть, що він невидимий, киньте погляд на щось інше й засмійтеся, прикиньтеся, що вам абсолютно не цікава тема розмови, або зробіть вигляд, що ви не чуєте кривдника. Ця стратегія допомагає краще всього в тому випадку, якщо дитині складно відповідати словами. Її краще використовувати там, де дитина може піти від кривдника, наприклад, у парку або на дитячому майданчику. Це не допомагає при безпосередній близькості з кривдником, наприклад, у шкільному автобусі або за столом шкільної їдальні.
Продемонструйте подив, здивування. «Справді? А я й не знав». «Спасибі, що сказав». Це повинно прозвучати з іронією, нібито насправді ви так не думаєте.
Проявіть своє невдоволення. «Ти дійсно виводиш мене із себе своїми насмішками» або «Мені не подобається, що ти висміюєш мене перед іншими дітьми. Мені зовсім не смішно». «Якщо ти хочеш, щоб ми залишалися друзями, припини мене дражнити». Якщо причиною стресу й занепокоєння вашої дитини є її друг, нехай дитина неодмінно висловить йому своє незадоволення.
Учіть дитину ефективно доносити її реакцію на глузування й образи

Давайте дивитися правді в очі: діти не хочуть перебувати в товаристві того, кого постійно дражнять. Адже це підвищує ймовірність, що й над ними будуть знущатись. Особливо діти не хочуть дружити з тим, хто постійно плаче, ниє або погрожує «все розповісти», коли вони просто дружньо жартують один над одним. Тому пам'ятайте, що коли ви вчите дитину використовувати стратегії реагування на глузування, то повинні бути впевнені, що вона зможе відповісти спокійно і впевнено. Ось шість порад вашій дитині, як доносити свою реакцію ефективно й зупиняти кривдника.
Визначте, це дружній жарт чи недружня насмішка. У першому випадку, якщо ви просто жартуєте, не звертайте уваги на колючі слова. Якщо має місце недружня насмішка, намагайтесь не гарячкувати.
Подумайте, чи хочете ви піти на конфронтацію із кривдником. Якщо він виглядає здатним зробити вам боляче, кличте на допомогу.
Дивіться насмішнику в очі. Не дивіться вниз. Високо тримайте голову й розправте плечі.
Зберігайте спокій. Не дайте кривднику задоволення бачити, як він вивів вас із себе. Не гарячкуйте. Зробіть глибокий вдих, щоб залишатися спокійним, накажіть собі розслабитись або порахуйте до десяти.
Реагуйте на глузування твердим і впевненим голосом за допомогою стратегії, яку ви відрепетирували. «Угамуйся!», «Спустись на землю!», «Дякую, але мені це вже казали», «О, ти помітив, це була проблема всього мого життя».
Не ображайте й не дражніть кривдника у відповідь. Просто йдіть по своїх справах.
Дорогі батьки, будьте поруч з дитиною, розвивайте її комунікативні та дружні навички, цим ви неймовірно допоможете їй. Пам'ятайте: маленькі зміни призводять до великих результатів.